Небезпечні тенденції в кримінальній судовій практиці із захисту журналістської діяльності: огляд ІМІ
Інститут масової інформації періодично відстежує за судовим реєстром вироки за статтями Кримінального кодексу щодо перешкоджання журналістській діяльності. Минулого разу такий моніторинг проводився в травні 2023 року, тому через пів року ми вирішили поглянути, як зараз змінилася ситуація.
Загалом за період із 25 травня по 4 грудня 2023 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень виявлено сім судових рішень по суті в провадженнях за “журналістськими статтями” Кримінального кодексу. Пошук за реєстром проводився за статтями 171, 345-1, 347-1, 348-1, 349-1 та ч. 2 ст. 163 КК. У двох із семи йшлося про виправдання осіб, в інших п’яти винуватість було підтверджено. Також Верховний Суд підтвердив покарання засудженої особи за ст. 345-1 КК, але в цій справі питання винуватості не розглядалося: касаційну скаргу подала сторона потерпілої з мотивів м’якості обраного покарання, але Верховний Суд її відхилив.
Водночас в одному з вироків та в одному з рішень апеляційної інстанції йшлося одночасно про дві інкриміновані “журналістські статті” – 171 та 345-1 КК (апеляція підтвердила виправдання особи за обома статтями, а суд першої інстанції засудив іншу особу за тими самими статтями). Що стосується інших вироків, то апеляційний суд підтвердив засудження особи за ст. 171 судом першої інстанції, яке відбулося цього року; у двох випадках суди першої інстанції визнали осіб винними за ст. 345-1 КК (в одному з цих випадків затверджено угоду про визнання провини); ще в одному провадженні суд першої інстанції визнав особу невинуватою за ст. 345-1; і в одному випадку суд першої інстанції засудив обвинуваченого за ст. 171 КК.
Коротко розглянемо кожне із семи судових рішень.
Апеляційний суд Житомирської області підтримав рішення першої інстанції (Корольовський районний суд м. Житомира) виправдати особу за ч. 1 ст. 171 та ч. 1 ст. 345-1 КК України. Про цю судову справу ІМІ згадував в огляді судової практики минулого року. Суд вважає недоведеним те, що підсудний знав про наявність у потерпілого статусу журналіста: він чув, що той є редактором, але сприйняв це не як журналістську професію, а як діяльність із редагування книжок. Свою агресію підсудний пояснив нібито неправдивим твердженням потерпілого про нього в розмові з третьою особою. Як ми вже зазначали в попередньому огляді, дивним видається інкримінування одразу двох статей КК (і 171, і 345-1) для ситуації, коли словесні вимоги в тому самому епізоді переросли в погрози й фізичні дії.
Приморський районний суд Одеси своїм вироком засудив двох осіб знову ж з поєднанням цих статей КК, у цьому випадку ч. 3 ст. 171 та ч. 2 ст. 345-1 КК (а щодо однієї з осіб ще й додатково за ч. 1 ст. 345-1 КК). Ідеться про конфлікт 2018 року в Одесі щодо демонтажу огорожі на стоянці, про який ІМІ писав у новинах. Журналістський статус потерпілого в цій справі підтверджено багатьма способами, зокрема завдяки посвідченню, яке висіло в нього на шиї. Суд прийняв як докази відеозаписи події й не взяв до уваги доводи сторони захисту щодо того, що слідчі скопіювали відеофайли на свої носії. У цій справі знову ж наявне поєднання статей 171 та 345-1, яке суд детально не обґрунтовує. Зокрема, аспект завдавання удару кулаком в обличчя суд трактує за ч. 3 ст. 171 КК (вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов'язків, вчинений за попередньою змовою групою осіб), хоча про “умисне заподіяння журналісту... побоїв... у зв’язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності” говорить ч. 2 ст. 345-1 КК й формулювання другого складу злочину тут видається більш спеціальною нормою. Спробуємо відстежити, чи буде оскаржено цей вирок в апеляції, і якщо так, то як вона оцінить інкримінування обох цих статей КК разом.
Апеляційний суд Миколаївської області залишив чинним вирок за ч. 1 ст. 171 КК Корабельного райсуду Миколаєва, про який ми писали в огляді судової практики щодо першої половини 2023 року. Апеляція не дослухалася до доводів сторони захисту щодо неприйняття як доказів відеозаписів, які нібито не були оригіналами. З посиланням на рішення Верховного Суду в ухвалі було вказано, що “ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа”.
Шевченківський районний суд м. Києва вироком від 12 липня 2023 року визнав підсудного винним за ч. 1 ст. 171 ч. 2 ст. 365, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК. Йдеться про події періоду Революції гідності, підсудний мав звання лейтенанта міліції. 30 листопада 2013 року він, зокрема, вимагав від представниці РІА Новості припинити знімання її розмови з беркутівцями, яке вона вела одночасно з цим спілкуванням, намагався вибити телефон з рук, штовхав, ударив ногою в стегно. Підсудний провини не визнавав та стверджував, що вперше побачив потерпілих уже в процесі розслідування його справи. Проте обставини перешкоджання журналістці зафіксовано на відео, яке дослідив суд. Також суд критично оцінив посилання сторони захисту щодо нібито незаконності акцій протесту. Серед іншого суд зазначає, що “статус журналіста пов’язується з діяльністю, яка має ознаки, зазначені в примітці до ст. 345-1 КК України, а не займаною посадою”. Вказується, що підсудний бачив журналістське посвідчення потерпілої. Щоправда, підсудного було звільнено від призначеного покарання за ст. 171 КК у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Печерський районний суд м. Києва своїм вироком від 18 липня 2023 року визнав винною громадянку за ч. 2 ст. 345-1 КК у зв’язку з тим, що вона завдала удару в голову працівниці телеканалу NewsOne у 2018 році під будівлею Генпрокуратури. Позиція сторони захисту зводилася, зокрема, до того, що це був не удар, а ляпас по обличчю у відповідь на отриманий перед тим удар у сонячне сплетіння, а з вигляду самої потерпілої та обставин ситуації для підсудної нічого не вказувало на статус журналіста. Було досліджено відеозапис, із якого видно момент завдавання удару потерпілій долонею в голову. Суд не зафіксував провокативної поведінки потерпілої та вважає, що підсудна була обізнана про її статус журналіста, оскільки в її руках був мікрофон з найменуванням каналу.
Жовтневий райсуд м. Кривого Рогу вироком від 12 жовтня 2023 року визнав підсудного винним за ч. 1 ст. 345-1 КК, затвердивши його угоду з прокурором про визнання провини. Справа стосується випадку в липні 2023 року, коли двоє журналістів Свої.КР перебували в автомобілі й перевіряли інформацію щодо розбещення неповнолітніх. Як стверджується у вироку, в підсудного раптово виник злочинний умисел і він у нецензурній формі висловив їм погрозу вбивством.
Черняхівський районний суд Житомирської області вироком від 7 листопада 2023 року виправдав підсудного за ч. 2 ст. 345-1 КК. Розглядалися події 2021 року, коли підсудний ударив у щелепу журналіста СТБ. Виправдовуючи підсудного, суд, зокрема, виходив з того, що “потерпілий ОСОБА_4 не має статусу журналіста, а лише в день події діяв у складі знімальної групи та відповідно до редакційного завдання виконував функції оператора, що є відмінним від поняття “журналіст” (що, на нашу думку, є вкрай дивним, адже робота оператора охоплює збір та фіксацію інформації для її поширення в медіа, тобто має охоплюватися поняттям діяльності журналіста за ст. 345-1 КК. Можливо, проблемним тут міг стати аспект систематичності роботи оператора на медіа, але він у вироку детально не розглядався). Також суд не вважає доведеним, що підсудний був проінформований про журналістський статус потерпілого.
Як бачимо з розглянутих судових вироків за останні шість місяців, частка вироків, ухвалених на підставі угоди підсудного зі слідством, уже є незначною на відміну від ситуації кількарічної давності. Проте викликає занепокоєння судова практика щодо того, як поєднуються інкриміновані підсудним статті (можна навіть сказати – дублюються) з подібними складами кримінальних правопорушень. А також звужене трактування поняття “журналіст”, хоча останнє й можна поки що вважати одиничним випадком.
Роман Головенко, медіаюрист Інституту масової інформації
Help us be even more cool!
