ГАРЯЧА ЛІНІЯ(050) 447-70-63
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

[email protected]

(050) 447-70-63

Подай скаргу

Окупанти створюють "новинну пустелю", а там, де немає медіа, легко впроваджувати "парасольку" пропаганди – Дихтяренко

Із ведучим Суспільного, головним редактором релокованої з Луганська “Реальної газети”, медіатренером Андрієм Дихтяренком говоримо про можливе повернення після деокупації Луганська, про внутрішні процеси в угрупованні так званої “ЛНР” та про низьку якість місцевої пропаганди.

Нещодавно в Луганську пролунали вибухи в місцях скупчення техніки й живої сили окупантів, а згодом, під час вибуху в барбершопі, дістав поранення “міністр внутрішніх справ ЛНР” Ігор Корнет. За кілька днів до цього ще лунали вибухи. Це вперше, наскільки я розумію, з 2014-го року.

Я б сказав 2015-й – останній рік, коли дійсно прилетіло щось серйозне в Луганськ. Це правда. По-перше, в України з'явилася зброя. Якби було бажання порушувати мінські домовленості, то не так складно було б сучасною українською зброєю здійснювати обстріли міста. Але, дійсно, вісім років, можна сказати, Луганськ жив майже спокійним життям. Там не було обстрілів, і це насамперед свідчить про те, що Україна мінські домовленості виконувала.

Нещодавно мала розмову з твоїм колегою, журналістом “Реальної газети” Олександром Білокобильським, головним редактором якої ти є. Говорили ми про розслідування, на яких ви сфокусувалися. Чи будете ви в цей напрям заглиблюватися, зважаючи на те що відбувається на окупованих територіях Луганщини, чи, можливо, більше стежитиме за новинами?

Одне іншого не відкидає. У нас є новинарі, які працюють оперативно, перевіряють інформацію, але ніхто не скасовує ту роботу, яку ми виконуємо ці дев'ять років – вивчаємо глибинні процеси, які відбуваються на окупованій території. Ми стежимо за тим, як російські окупанти намагаються створити нову систему влади, і про це теж треба говорити. Якщо ми не встигнемо до осені деокупувати цю територію, то вони намагатимуться провести там так звані місцеві вибори, які не проводилися ні в Луганську, ні в окупованому Донецьку. Фактично з початку гібридної окупації. І це небезпечний процес. Вважаю, що зараз є великий шанс повернути ці території. Насправді свідомість людей не сильно змінилася. Велика кількість людей, які були в структурі влади так званої “ЛНР”, робили це вимушено. Зараз Російська Федерація переформатовуватиме за своєю системою владу в Луганській області. На мою думку, це нехороший процес, і, я сподіваюся, українські військові встигнуть його зірвати й швидко зробити там нормальну систему демократичної влади, притаманну Україні. Це один з напрямів, які ми досліджуємо.

Також ми стежимо за тим, як роздаються російські паспорти на окупованих територіях. Ми знаємо, що з цим великі проблеми. З одного боку, є штучні черги, а з іншого – у документах, які є в нас і в наших колег, видно, що вони в секретних звітах пишуть про зниження попиту. Тож усі ці “прильоти”, які відбуваються, – через них люди на окупованих територіях дуже сильно нервують, адже постає питання “Що буде далі?”. З'являється розуміння, що Росія там не назавжди. Коли “прилітає” по казармах російських військових.

Останніми днями, коли почалися вибухи в Луганську, ти спілкувався з кимось на окупованих територіях? Чи замислюються люди, що треба їхати? Чи запускається такий умовний “евакуаційний” потяг через ці вибухи?

Він давно запущений. Справді, багато людей виїжджає. Люди починають пакувати речі, замислюватися над тим, щоб виїжджати. Є декілька шляхів зараз, і вони складні. Вони не такі прості, щоб потрапити на вільну територію України. Це роблять і через деякі КПП.  Зокрема, у Сумській області можна їхати більш перевіреним шляхом, який діє з початку повномасштабного вторгнення. Можна їхати через країни Балтії, через Польщу до України. Люди їдуть. Я знаю такі випадки. Я знаю, багато є чатів та груп, куди можна доєднатися, дізнатися ціни, перевізників, які забирають тебе з того ж Луганська і везуть до кордону з Литвою, наприклад. Там далі продовжиться цей шлях, наприклад, до Києва. Єдине, що не у всіх є гроші, не у всіх є воля, бажання і можливість кинути, наприклад, своє майно, спакувати речі. Якось їх відправити – це складний, нервовий і травматичний процес, і зрозуміло, що всі ці дев'ять років так чи інакше з Луганська виїжджали ті, хто міг це зробити. А ті, хто не міг, залишалися, і зараз перед ними постає те питання, яке вони від себе віддаляли, тому що ніби було безпечно в Луганську. У тому й проблема. Ну, не проблема. Насправді добре було, щоб було безпечно, але проблема в тому, що це створило таку ілюзію спокою, ілюзію стабільності. І от зараз ці “прольоти”. Я думаю, що навіть не тільки ці. Багато людей, з якими я спілкуюся, замислилися над тим, що треба все кидати, забрати необхідні речі й “валити”, перепрошую за це слово, з міста, коли “прилетіло” декілька місяців тому на західну околицю Луганська. Це територія, де теж залізничний вузол, такий невеликий, через який техніка також постачається на лінію фронту в Луганській області. Туди прилетіла ракета. Окупанти заявили, що це був HIMARS. І от тепер уже в центр міста “прилітає”. Тобто це свідчить про те, що дійсно мало хто може почуватися в безпеці.

Які твої думки з приводу вибуху, у якому дістав поранення окупаційний міністр внутрішніх справ так званої “ЛНР” Ігор Корнет? У різних джерелах різне бачила: одні писали, що кинули гранату, інші писали, що спрацював вибуховий пристрій. Але, як на мене, з того відео, яке оприлюднили пропагандисти, це більше схоже на якийсь потужний вибух усе-таки.

Тут треба дати слово експертам – піротехнікам, рятувальникам. Ну, видно, що не було масштабної пожежі. Постраждало це приміщення та сусідня квартира. Якщо там був, наприклад, зроблений гіпсокартонний ремонт поверховий, то я думаю, що від звичайної гранати теоретично могли бути такі наслідки. Якщо там було тільки скло, гіпсокартон, воно дійсно все порозліталося. Можливо. Хто знає? Не спеціаліст. Інша річ, що, дійсно, дивна історія. Це центр міста, вулиця Демьохіна. Поруч розташована Луганська телерадіокомпанія – на один будинок униз на північ. Це вже будівля “МВС”, де сидить Корнет. Ще через один будинок – “дом правітєльства”, ще трохи далі в інший бік уже Луганська міська рада. Тобто це прямо таке “владне” перехрестя. Я просто уявляю, скільки там камер на вулицях, і, напевно, навіть у цьому барбершопі теж були камери, якщо там ходив Ігор Корнет. Мені цей випадок дуже сильно нагадує те, що відбулося в Донецьку, коли підірвали Захарченка. Теж майже центр, теж улюблене місце окупантів і колаборантів, кафе “Сепар”. Заходить Захарченко з охороною. І вибухає. Це дуже схоже. І я вже говорив про це і писав, що насправді от та система влади, яку вибудували в угрупованні “ЛНР” Пасічник і Корнет, дуже сильно нагадує систему влади, які вибудували Захарченко і Тімофєєв “Ташкент” у Донецьку, коли прибрали Захарченка і прибрали “Ташкента”. Напередодні вибуху писали, що між Пасічником і Корнетом ніби був конфлікт і він хоче його зняти. Якби Пасічник хотів його зняти, він зняв би давно, тому що Корнет завжди був молодшим партнером у тандемі Пасічник – Корнет. Він завжди був таким поганим поліцейським. Пасічник був хорошим поліцейським. І зараз, якщо Корнет не виживе, хоча в нас є дані, що, найімовірніше, виживе, якщо він не повернеться до системи влади, російські окупанти, наприклад, поставлять людину, підконтрольну Москві, а не Пасічнику. А це силові відомства. Там, перепрошую, тисячі ментів, у яких є не тільки автомати й пістолети. У них є навіть військова техніка. Тобто, якщо ці люди влаштували так званий військовий заколот проти Плотницького на очах Москви просто тому, що вони вирішили, що вони вдвох сильніші, так і вийшло. Корнет погано керована, ненормальна людина. Хоча я не відкидаю, що це українські спецслужби зробили. Якщо так, то це суперкруто. Але для Пасічника це погано, тому що тоді його система влади повністю посиплеться, у нього не буде цього силового прикриття з боку ментів.

Поговорімо про інформаційне поле. Ми постійно отримуємо інформацію про те, що на окупованих територіях зникає мобільний інтернет або ж він дуже поганий. Я не знаю, як працює “Лугаком”, але “Водафон” не працює. Ну є повідомлення про те, що подекуди можна “спіймати”, але все одно це абсолютно не варіант для постійного спілкування з рідними. 

З новоокупованими територіями все складно щодо інформаційного поля. Якщо на староокупованих через такий відносний добробут, через те, що по них не прокотилася сильно війна, оця “м'ясорубка”, у них там залишилися якісь сталі моделі вживання  інформаційного контенту і можливість постійно отримувати якусь інформацію, то фактично випалена пустеля, новина пустеля, – це те, що є на новоокупованих територіях. Є такий непоганий термін “новинна пустеля”. Це коли в тебе немає медіа і тобі взагалі дуже складно дізнатися, що ж відбувається навколо. Насправді окупанти також створюють цю інформаційну пустелю, тому що там, де немає медіа, покриття медіа, альтернативної думки, там дуже легко впроваджувати цю “парасольку” пропаганди. У тебе не буде іншої інформації, ніж та, яку створюють окупанти. Але є медіа, які повиїжджали й повторили фактично шлях, який у нас був у 14-му році. Я маю на увазі “Реальну газету”. Ми також до останнього залишалося в Луганську влітку 2014 року. Ще якось примудрялися робити газети, висвітлювати те, що відбувається, і це дуже не подобалося сепаратистам. Потім вони нас “вичавили” погрозами й так далі, а ми продовжили працювати. І після 2022 року, після широкомасштабного вторгнення, дякую Богу, що знайшли в собі сили ті журналісти, які встигли виїхати звідти, які вижили, що вони зараз на новому місці продовжують роботу, працюють для своєї аудиторії. Переважно в телеграмі, тому що російські окупанти роблять усе можливе, щоб заблокувати сайти. Ми, наприклад, додатково розвиваємо ютуб. Окупанти продовжують тиснути. В інформаційному полі також. Якщо ви їдете через блокпост, у вас перевіряють мобільний телефон. І до вас будуть питання, якщо ви, наприклад, підписані на телеграм-канали, які адміняться з території України і які в переліку на цих блокпостах і підписані як неблагонадійні. Тому зараз я не раджу вам не підписуватися, наприклад, на телеграм-канал “Реальної газети”. Читати раджу. Тобто можна просто заходити, вбивати в пошук назву. Я підтримую зв'язки з багатьма луганськими медіа і медіа з новоокупованих територій – Сєвєродонецька, Рубіжного, Старобільська, інших міст. Робимо все, щоб допомогти, зокрема, знайти для них людей і експертів, які могли б налагодити якісь процеси, або, там, зв'язатися з якимись партнерами для того, щоб вони могли вижити.

Ми час від часу з різними колегами з Інституту масової інформації, Громадського радіо міркуємо над тим, як відновлювати журналістику на вже деокупованих територіях. Як наголошує головний редактор онлайн-видання “Трибун”, по-різному люди міркують на новоокупованих і на староокупованих територіях Луганської області. І, відповідно, ймовірно, має бути різний підхід. Ти дотримуєшся цієї думки чи якось інакше дивишся на ситуацію?

Я багато про це думаю, говорю з колегами. У “Реальної газети” є план повернення нашого медіа до Луганська. Ми вирішили, що повернемося в Луганськ і працюватимемо саме там. Вирішили переграти всіх наших противників. Навіть якщо це Путін, всі його підлеглі. Ми їх переграємо і туди повернемось. У нас є стратегія. Але, дійсно, для того, щоб повертати людей, щоб працювати з ними, це потрібно робити якісно. Я розумію, на які теми й з ким говорити. Я розумію, що потрібно провести (і, сподіваюсь, влада нас почує) паспорт різних соціальних груп на окупованих територіях, тому що в них різні страхи, різні бажання, різні уявлення про те, який вигляд повинна мати справедливість. Це дуже важливе поняття. Страх, справедливість, бажання того, що вони хочуть від України. Наприклад, я впевнений, що пенсіонери як на староокупованих територіях, так і на новоокупованих бояться того, що відбувається. Але вони насамперед хочуть, щоб були якісь базові пенсії, базові комфортні умови, щоб виживали старі люди. Україна це покрила на частині територій Луганської та Донецької областей, які були звільнені у 2015-му, і питань у пенсіонерів узагалі не було – вони були задоволені. Так само потрібно працювати з посадовцями, які працюють в “Л/ДНР”. Чого вони бояться найбільше? Люстрації, напевно, тому що їх можуть посадити до в'язниці. Треба доносити до них, що люстрація зачепить тих, хто дійсно скоював злочини. А до тих, хто робив свою справу, до прикладу був комунальником, не застосовуватимуться суворі покарання. Вже зараз потрібно пояснювати, що, коли піде Російська Федерація, ці люди втратять посади, за які вони тримаються і через які й продовжують співпрацювати з окупаційним режимом. Я б так працював. Не так важливо, новоокуповані чи староокуповані території. Звісно, що на новокупованих територіях люди дійсно розуміють, наскільки Україна була крута і є крута країна. І вони менше вірять цій пропаганді, яка є на старокупованих територіях. Деякі, знову ж таки, підкреслюю, деякі з верств населення просто зачарувала і відірвала від реальності пропаганда на новоокупованих територіях. Ще раз повторюю: я б вивчав різні соціальні верстви населення і робив би стратегію комунікацій з різними соціальними верствами населення. Це було б продуктивніше, ніж просто поділити окуповані території. 

А наші колишні колеги? Що робити з ними? Люструвати?  

Так, вони колаборанти. Я можу навести багато прикладів, тому що ми стежимо за ними, скільки злочинів проти мешканців окупованої території вони вчиняли. Зокрема, чи не злочин, коли шахтарі страйкують та голодують на шахті “Ніканор-Новая” в Зорінську, а про це жодне медіа на окупованій території Луганська нічого не говорить. Тобто відбувається фактично біда в людей. Про це кричать соцмережі, а ти вдаєш, що нічого не відбувається

Я думаю, якщо розібрати репортажі багатьох колег, побачимо, скільки вони перекривають інформації. Наприклад, є населений пункт, який знищила повністю Російська Федерація під час наступу. До прикладу, Попасна, яку просто стерли з лиця землі. Пропагандисти казатимуть, що це українські військові зробили. Без жодної рефлексії. Це дезінформація. Це брехня. Це фактично злочин не тільки проти України, а й проти людей, яким ти брешеш, яким ти створив умови, щоб вони ухвалювали неправильні рішення. Ось ти розповідаєш про злочини українських військових, яких насправді не було або які зробили російські солдати, а людина слухає і думає: “Треба йти воювати”. Вона йде воювати, і її вбивають. Хто винний у цьому? Чи немає тут провини журналіста, який вирішив “склепати” абсолютно неправдивий сюжет? Я думаю, що вона є. Чи можна дати їм другий шанс долучитися до роботи в українських медіа після деокупації?

Точно ні. Якщо це відбудеться незабаром, напевно, тут теж має бути люстрація, тому що, дійсно, є запит на справедливість. Він є з обох боків лінії фронту, і питання справедливості для людей, які постраждали від цієї війни. По цю лінію фронту він дуже високий теж. І як можна цих людей не карати? Як ми можемо толерувати такі вчинки? Тут питання до влади, питання до Верховної Ради, до Міністерства з питань реінтеграції, тимчасово окупованих територій. Вони мають розробити вже зараз чіткі правила – що робити з людьми, яких ми звільнимо від окупації, і що робити з колаборантами. 

Чи змінилася риторика місцевих пропагандистів після вибухів у Луганську?

Абсолютно ніяк. Треба розуміти, що після широкомасштабного вторгнення і до того в Луганську працювало багато російських медіа, і вони задають стандарти. І насправді, оскільки наші колаборанти й медійники дуже сильно перелякані, вони повністю переймають мову, якою говорять росіяни, які фрази та слова вживають. Єдине, що вони оперативніше почали працювати. Хоча ми, перебуваючи в Києві, раніше дізнавалися про “прильоти”, ніж писали вони.

Тобто це свідчить про те, що вони просто звикли сидіти й відпрацьовувати, “вилизувати” зад Пасічнику і компанії, розповідати, яка Росія класна. Але повністю втратили навички праці, нормальної практики журналістської роботи – це щодо їхнього повернення в нормальні українські медіа. Кого там повертати? Вони не вміють працювати.

Я все-таки хочу уточнити: думаю, тут питання не в атрофованості, а в тому, що методичку дуже повільно їм спускають.

Це теж правда. Ви праві, що вони просто бояться про це говорити, тому що під час війни говорити про прильоти – це може мати наслідки. І, будемо чесні, навіть тут українські медіа, якщо відбуваються якісь “прильоти”, не викладають фото і відео. Але говорять.

Liked the article?
Help us be even more cool!