"Нащо ти тут?": як працюють редакції на Дніпропетровщині у воєнний час

Інформаційне волонтерство, проблеми з комунікацією та зростання аудиторії в соцмережах – двоє редакторок та один редактор медіа з Дніпропетровщини розповіли про власну роботу з початку війни. Також ми попросили їх розказати, з якими труднощами зіткнулися їхні колективи, що і як вдалося вирішити й що лишається проблемами досі. 

Студія новин 11 каналу, облаштована в укритті, Дніпро

Євген Педашенко, шеф-редактор новин на 11 каналі, Дніпро: "Пройшли складний період з душевною складовою"

З початку вторгнення, 24 лютого, ми ні на день не припиняли роботу. Ми стали працювати більше саме в інформаційному мовленні: збільшилася кількість випусків новин, ми виходимо щогодини з 11-ї до 19-ї, потім переходимо до вечірніх ефірів. У нас іде мовлення загальноукраїнського марафону, і щогодини ми вмикамося з нашими регіональними новинами, дублюючи трансляцію в YouTube і Facebook. Оскільки в нас регіональне телебачення, раніше ми мали вкрай мало прямих ефірів. Зараз у нас усе лише в прямому ефірі й щодня прямі ввімкнення. Уже всі наші журналісти опанували цей формат. Поки була напружена ситуація в області, ми виходили працювати й у вихідні, зараз в ефірах у вихідні, тільки якщо в нас "прильоти" або сильні обстріли. Наразі ми облаштували студію новин у підвальному приміщенні, в укритті й дисципліновано витримуємо тривоги: якщо вони є – переходимо в укриття й мовимо новини з такої імпровізованої студії.

Digital-складова під час війни дуже сильно пішла вгору. Telegram-канал працює 24 години на добу. Наші журналісти забезпечують наповнення новин навіть уночі, якщо це тривоги чи "прильоти". Ну і, відповідно, більше стало контенту у Facebook і YouTube. Telegram-канал виріс більш ніж удвічі, YouTube – тисяч на 20.

У перший місяць роботи ми не робили нічого, крім військової тематики, це був суцільний моніторинг ситуації. І більше було, мабуть, якихось негативних новин. З кінця квітня це трохи змінилося. Тепер побільшало всіляких позитивних сюжетів: про волонтерів, дітей, допомогу одне одному. Ми поки що намагаємося не робити якихось комунальних тем: розбитих доріг чи відсутності світла. Розуміємо, що в цій ситуації ми ну як би маємо трохи перетерпіти. Але до такого загальноміського – комендантська година чи паркування платні / безкоштовні – ми вже повернулися.

Щодо планування, у нас є скарбничка з нетлінними сюжетами: щось про волонтерів, допомогу. На довготривале планування, звичайно, нічого зараз немає. Максимум тиждень – це те, на що ми розраховуємо. Якщо говорити про стратегічне планування, то були розмови з керівництвом, але ми намагаємося навіть не загадувати на найближчий місяць, бо реально розуміємо, що не знаємо, що завтра буде. Намагаємося просто не думати про погане, але сподіваємося, що, оскільки все поки функціонує в Дніпрі, отже і ми будемо з роботою.

У нас певний відсоток людей виїхав за кордон чи переїхав на захід. Тому штат став меншим, проте зарплату виплачуємо, по-перше, регулярно, по-друге, вона не зменшилася. Може якісь невеликі надбавки, премії, які були, скасували. Звичайно, нам довелося тимчасово закрити всі розважальні проєкти, і всі співробітники, які були задіяні в них, перебувають у відпустках за свій рахунок, але без втрати робочого місця. У лютому-березені ми розуміли, що ми всі можемо залишитися без зарплати, без усього, але журналісти виходили повним складом, перепрацьовували, і розмови про зарплату взагалі ніхто не заводив. Ми пройшли цей складний період з такою душевною складовою. 

З отриманням коментарів у нас усе нормально, всі готові говорити, але з точністю ​​проблеми. Наприклад, до нас приходить в ефір лікар з якоїсь лікарні, і вся інформація подається їм дуже обтічно, і в ефірі вона так само звучить: жодних цифр, жодної конкретики. У цьому є проблема, але ми, звичайно, розуміємо, чому це відбувається.

Анна Целуйко, головна редакторка "Прихисту", Нікополь: "Людей не вдалося зберегти через проблеми з рекламою"

Коли розпочалася війна, штатних працівників у нас було четверо, ще троє позаштатних. Наразі в нас двоє штатних і один позаштатний журналіст. Я працюю і як головна редакторка, і як журналістка. Є в мене оператор і другий оператор, який працює на фрілансі. Була сімейна пара, журналістка та оператор, вони відійшли повністю, спочатку виїхали до Західної України, потім повернулися в місто, але до нас не повернулися. Людей не вдалося зберегти через проблеми з рекламою. Її стало менше. Google блокує абсолютно всю рекламу на матеріалах, які пов'язані з війною. Ми подали кілька заявок у різні фонди, але це стосувалося не матеріальної допомоги, а захисту: бронежилетів, касок. І дуже небагато фондів відгукнулися. 

Найскладніше було звикнути до нових реалій і нових вимог: те не можна знімати, туди не можна їхати. В нас на початку було дуже багато блокпостів. У перший тиждень з головою військової адміністрації ми їхали до сусіднього міста. Хлопці в броніках з автоматами зупинили нас на блокпосту, і всі пояснення, що ми журналісти, що ми з головою військової адміністрації, що от наші посвідчення, – взагалі не працювало. Нас вивели, поклали обличчям на підлогу, обшукали нас і авто і, коли впевнилися, що ми не проросійські товариші, свої, з пропискою, вибачились і пропустили. Отже, днів за десять ми звикли до нових реалій, працюємо, як і працювали. У нас є медіаплан з п'ятниці на наступний тиждень. Його і намагаємося дотримуватись. Плануємо на тиждень, не більше.

У перші два тижні, як почалася війна, то в нас 30–40 тисяч ходило на сайт щодня, ми були шоковані, зараз відвідуваність упала. Тепер тисяч 4–5 щодня заходять. Але маємо групу у Facebook, Instagram-акаунт, там аудиторія зростає. За час війни ми набрали у Facebook близько 30% нових дописувачів із того, що було, це понад 7 тисяч людей. В Instagram зростання таке саме. Telegram-канал також є, але там підписників не стає більше. 

У нас у місті закрилися всі п’ять газет: "Репортер", "Проспект трубників", "Визит Венал", "Грані", це ми випускали газету, та було ще районне видання "Південна зоря". Всі друкувались у Запоріжжі, а тепер Запоріжжя не друкує. Замовляти друк в інших містах дуже дорого, і впевненості немає, що ти отримаєш газету вчасно. 

Щодо комунікації, то з райрадою вона налагоджена, спілкуємося не через пресслужби, а безпосередньо з головою військової адміністрації. Тут маленьке місто, і коли треба щось запитати в мера чи заступників, то телефонуємо зазвичай напряму. 

Софія Скиба, головна редакторка "Перший Криворізький", Кривий Ріг: "Зараз питання про виживання редакції"

На самому початку найважливіше було все це променеджерити. Тому що всі ми опинилися в абсолютно нових обставинах. З початку війни ми всі включилися незалежно від ролей – всі працювали на новини. Буквально на перші кілька днів ми залучили наших чотирьох колишніх працівниць, повернули їм адмінські права в Telegram, де треба було швидко відстежувати, чистити канал від дезінформації. І до цього долучили ще трьох постійних читачів з чіткою позицією. Ці люди працювали як волонтери, за що ми їм дуже вдячні.

У нас великий приріст у соцмережах. На початку війни у Facebook стало 40 тисяч, а зараз – 53 тисячі. Telegram виріс із 1000 до 18 000. І це все чиста органіка. Я бачу, що це загальна тенденція. Можна, звісно, сказати, що медіа скористалися ситуацією, але була в людей така потреба, і ми її закривали. Саме активність аудиторії дає відповідь на питання: "Нащо ти тут?" Я тут для конкретного Івана, Семена та Ірини. 

Днів через 14–20 від початку вторгнення ми зрозуміли, що в нас усі рекламні контракти та підписані домовленості посипалися. Тоді прийшли наші партнери з медійних організацій. Півтора-два місяці ми змогли закрити заробітну плату, нехай неповну, але зберегли весь колектив. Також ми не витрачалися на безпекові штуки, бо нас ними забезпечили.

Через два місяці стало зрозуміло, в якому напрямі ми рухаємося. Ми розробили проєкти, наприклад "Працюй на перемогу", і вже понад місяць розповідаємо людям про тих, хто тримає зараз бізнес, працює як волонтер, переорієнтував свій бізнес, хто повернувся з-за кордону, щоб його розвивати.

Зараз на новинах працює двоє людей, а у вихідні – ще одна авторка; я включаюсь, коли є важливість, але переважно працюю як менеджерка. Двоє людей переїхали: до Польщі та Львова, але звідти вже повернулася працівниця. Обидві працюють. Наша авторка великих текстів переорієнтувалася на "поточку", пише великі тексти про війну. І ще є наш улюблений фотограф-відеограф-дизайнер, який найчастіше працює "в полі". Тобто всього шість людей. Наш директор служить у ТРО. І ще одна  людина працює на Telegram на волонтерських засадах.

Ми почали співпрацювати щодо дезінформації з LMF. Тобто станом на зараз горизонт планування маємо на три місяці. Як я розумію з усього, що відбувається навколо, це ок. Зараз це питання не про додатковий заробіток, зараз питання про виживання редакції. Якщо буде наступ на Кривий Ріг, то потрібно переїжджати, а як ми це влаштуємо? Хто куди їде? Хто залишається? Хто працює в умовах окупації? Ми насправді не розглядаємо варіант лишатися в окупації, але якщо будуть бойові дії, то будемо працювати.

Щодо доступу до інформації, то наше управління преси (Криворізької міськради. – Прим. авт.) не просто не працює, воно саботує. Це стосується елементарних питань, ситуації з COVID, організації навчання. Вони нічого не коментують, нікуди не запрошують. Пандемія була репетицією для закритості. Тепер вони користуються цією ситуацією. І є небезпека, що це продовжиться, бо документа, який би регламентував їхній обов'язок сповіщати нас про що-небудь у воєнний час, не існує, як і документа про військову адміністрацію як таку. І я поки не бачу вирішення цієї ситуації.