Цей погляд мав бути про 90-ті. Про те, як ми були мільйонерами і кожен мав фазенду, саме так після серіалу „Рабиня Ізаура” почали всі називати дачі. Насправді ми навряд чи були багатшими за тих рабів, хіба що раптово отримали свободу і мусили налагоджувати економіку країни. Старі зв’язки порвалися разом з в одну ніч вирослими коронами.

Свій герб, гімн, своя держава і перший (хоч історики вперто нагадували про Михайла Грушевського) президент України. 

Перші джинси і кроси „Адідас”, польські жуйки, банани, різнокольорові папірці, замість рублів, макарони з цукром чи варенням - тричі на день, відсутність підручників у школах, батьки почали працювати на ринку, перші магнітофони і Майкл Джексон. Паваротті та «Бекстріт-бойз» були значно пізніше.

Чомусь саме доля чорношкірого хлопчика, що співав разом з братами була особливо нам близька в 12 років. Можливо нас манила можливість вирватися в інший світ, а може то стара казка про Іванка-дурника – переілюструвалася на новий лад. Ми слухали пісні, не розуміючи слів, захоплювалися шикарними кліпами, де там радянським фільмам, і обвішували стіни постерами з журналів.

ЗМІ повідомили, що через ваду серця 50-річний М.Джексон помер. Нещодавно білі квіти приносили Олегу Янковському, рік тому Абдулову, два роки тому  Паваротті.

Щось невловимо зникає з нашого життя. Ми скоро обиратимемо четвертого президента, хочемо членства в ЕС і давно носимо мешти з Дарницького ринку… незміна лише перспектива знову їсти макарони та дивитися на ютубі  барона Мюнхаузена під місячну доріжку Джексона.