Влада поставила на телеграм? Інтерв'ю з Оксаною Романюк, ІМІ
Про це та про перспективи української журналістики, обмеження доступу до інформації та проблеми з телемарафоном розповіла Оксана Романюк – очільниця Інституту масової інформації.
Розмова відбулася на ютуб-каналі “Еспресо” в програмі “Коментар”. Над текстом працювала Ольга Рура.
З тексту ви дізнаєтесь:
- чому телеграм-канали мають ексклюзивний доступ, але не є відповідальними за контент;
- чи варто очікувати марафон “Єдині новини” в телеграмі;
- чому влада блокує роботу професійної журналістики.
Що таке Інститут масової інформації та чим він займається?
Це громадська організація, заснована в 1995 році, робота якої спрямована на реалізацію проєктів, спрямованих на підтримку незалежних медіа заради розвитку демократичної держави. Наразі ми маємо мережу в усіх регіонах України, робимо моніторинг свободи слова, надаємо підтримку незалежним медіа та розробляємо медійні законопроєкти.
Яку важливу роль відігравала українська журналістика торік, зокрема в контексті війни?
Найголовніша роль журналістики – допомогти вистояти українським громадянам та інформувати місцеві громади. Ми фіксували вчинки журналістів у місцевих спільнотах на півдні та сході, які займались евакуацією людей та інформуванням про місця отримання необхідної допомоги. І це відобразилося на рейтингах довіри до медіа: протягом позаминулого року довіра до регіональних медіа зросла вдвічі. Це найбільший показник серед усіх типів українських медіа (рейтинг довіри до телебачення стабільно низький, інформаційне телебачення, до прикладу, впало в рейтингах переглядів у чотири рази).
Використання медіа для отримання новин протягом місяця 2015–2022. Дослідження “Українські медіа, ставлення та довіра 2023 р.” було виконане дослідницькою компанією InMind. Фото: USAID-Internews
Не менш важлива роль – вплив на закордонну аудиторію. Наразі необхідно, щоб в Україну приїжджали закордонні журналісти, які матимуть доступ до інформації, щоб могти сповна передати світу всю правду про російську агресію. Також дуже важливо, щоб західні країни надавали нам допомогу, запроваджували санкції та юридичні заходи для збільшення тиску на Росію.
Фіксації воєнних злочинів росіян – ще один значний аспект. Журналісти одні з перших опиняються на місці подій і мають можливість задокументовувати наслідки російської агресії для майбутніх судових розслідувань.
Окрім цих функцій, інформування є фундаментальним завданням журналістики. Журналісти допомагають людям при прийнятті важливих рішень, таких як виїзд з небезпечних територій чи уникнення потенційної небезпеки.
Насправді журналістика – всеохопна, це потужна зброя, якою потрібно правильно користуватись.
У порівнянні з 2022-м минулого року загинуло менше українських журналістів. Яка причина зменшення кількості жертв?
На сьогодні загинуло 70 наших колег, з яких як мінімум 10 загинули у зв'язку з професійною журналістською діяльністю. Ми отримуємо звістки про смерті журналістів практично щомісяця. Це охоплює як тих, хто долучився до лав ЗСУ, так і цивільних жертв обстрілів. Наприклад, через масштабний обстріл 2 січня і постраждали як мінімум троє журналістів.
Щодо зменшення смертності безпосередньо через журналістську діяльність є два фактори.
По-перше, раніше Росія окупувала територію, де знаходилось багато журналістів, адже були можливості для журналістської роботи. Приїжджало багато закордонних журналістів. Тобто більша кількість була під загрозою. Зараз ця цифра зменшилась в рази.
По-друге, бюрократизація процесу висвітлення інформації на передовій. У 2023-му ми отримали дуже багато скарг, зокрема на Об'єднаний пресцентр Оперативного командування “Південь”. Журналістам просто перешкоджали здійснювати свою діяльність, наприклад забороняли знімати в Одесі, де проживає багато людей, або робити сюжети про фермерів у селах, де проживають тисячі громадян. Це абсолютно беззмістовна заборона, оскільки там живуть люди, у яких є соцмережі, тому Росія може і без журналістів довідатися, що там відбувається.
Через таку модель стосунків з журналістами зменшилась наша робота на передовій, відповідно й зменшилась увага до війни. Коли заїжджає закордонна знімальна група, через бюрократію та збір дозволів їй треба тут (в Україні) провести ще тиждень, хоча вже є акредитація ЗСУ, яка мала б працювати.
Тому ми й маємо таку неоднозначну статистику – з одного боку, зменшилась кількість постраждалих журналістів, але, з іншого боку, зменшилось і висвітлення України в закордонних медіа.
Ми очікуємо, що нова команда та новий міністр оборони Рустем Умєров розроблять нові правила взаємодії журналістів і військових та переглянуть формат зонування. Зараз існують зелена, жовта і червона зони, причому до червоної зони чомусь належать населені пункти, де проживає багато людей. Ми вважаємо це нелогічним. Сподіваємось, що будуть розроблені правила, які допоможуть вирішити це непорозуміння. Надіємось, що робота журналістів на передовій таким чином покращиться і ми бачитимемо більше ексклюзивної й оперативної інформації важливої як для України, так і для світу.
Одна з цікавих новацій воєнних часів – телемарафон “Єдині новини”. У публікації The New York Times із заголовком “Державна пропаганда” фактично критикується робота телемарафону, який на початку повномасштабної війни об’єднував і надихав українське суспільство, а зараз втратив довіру через необ'єктивність. Як було сказано в статті, “він показує реальність через рожеві окуляри”. Чи є якісь факти, які можуть підтвердити або спростувати цю точку зору?
Моніторинги “Детектора медіа” виходять щоденно, також у них є підсумкові моніторинги, де можна подивитися на розподіл тем, героїв та інформацію про аудиторію марафону. Це все доступно в публічному просторі. Марафон був оперативним короткотерміновим рішенням, коли ми всі чекали, що війна закінчиться через два-три тижні. Зараз настав час для довготермінових і тривалих рішень. Марафон втрачає аудиторію, наразі залишаються глядачі 60+, молодша аудиторія переходить або в ютуб, або в телеграм-канали. Як на мене, саме вони (телеграм-канали), не марафон є нашою основною проблемою. Було б добре, якби The New York Times оцінило ситуацію і з цієї точки зору. Телемарафон фінансується з державного бюджету, а це значні цифри. Незрозумілою є мета цього марафону і чому він узагалі існує, адже давно настала пора його в щось трансформувати.
2 січня відбулися масовані обстріли України, і найоперативнішу інформацію подавали телеграм-канали, які входять до числа каналів “Трухи”. Інформацію подавали також якісь інстаграм-сторінки, які входять до президентського пулу. Марафон подавав цю інформацію вже у вигляді офіційних коментарів. Тобто це не була оперативна чи ексклюзивна інформація. Те саме було з новиною про звільнення 230 полонених. Першими, хто подав цю інформацію, були телеграм-канали “Трухи”, а лише через 5–10 хвилин офіційний канал ДСНС виклав те саме відео. На початку війни оперативну інформацію про обстріли надавали саме телеграм-канали, Повітряні сили запустили свій канал з інформуванням аж через півтора року після повномасштабного вторгнення. Це було запізно, адже громадяни вже підписалися на анонімні канали в телеграмі.
Тут виникає низка питань: чому телеграм-канали мають ексклюзивний доступ до таких речей, як радари, тоді як професійні медіа цього не мають? Чому до телеграм-каналів не застосовують такі ж вимоги, як до офіційних медіа, хоча вони беруть участь у всіх процесах? Чому не відбувається зміна їхнього юридичного статусу і чому вони не реєструються як медіа в Нацраді? Якщо вони вважають себе медіа, то чому не виконують вимоги та не несуть відповідальність, а також чому не висвітлюють інформацію про своїх власників? Якщо вони вже позиціонують себе як медіа, то повинні дотримуватися правил гри на ринку інформаційних послуг.
Ми бачили їх на пресконференції президента, тобто влада їх визнає. Я думаю, на них зараз зроблена ставка як на новий марафон.
Критики телеграму кажуть, що це російський ресурс, попри те що його заснував начебто незалежний від Кремля росіянин Дуров. Говорять, що спілкування в телеграмі не є безпечним, адже сам контент телеграм-каналів російські спецслужби можуть викривати. Чи є вони безпечними?
Це російський сервіс, тому він не може бути безпечним. В один момент ФСБ може злити всю інформацію публічно: чати, листування, фото. Телеграмом користуються багато наших військових, тому це реальна загроза. Переводити всіх у телеграм і давати там ексклюзивну інформацію – сумнівне рішення.
На окупованих територіях росіяни захоплюють громадян – наших журналістів, які користувалися телеграм-каналами, зокрема нещодавно така інформація була щодо Мелітополя. Росіяни змогли вирахувати та захопити українських журналістів, які вели місцевий опозиційний прихований телеграм-канал, за їхніми номерами телефонів.
Ще один нюанс – це Максим Лавріненко, який робить публічні заяви у своєму телеграм-каналі, зокрема новорічне звернення на мільйонну аудиторію. Я не виключаю, що це ще один політичний проєкт. І що цікаво: влада сприяє появі цієї політичної фігури.
Які у вас прогнози щодо основних викликів для українських медіа у 2024-му? Як саме буде розвиватись українська журналістика у 2024-му?
Я вірю в українську демократію і в те, що наше суспільство має плюралізм думок. Однак виклики однозначно будуть: економічні, фінансові, безпекові. Я не можу прогнозувати політичну ситуацію, адже це робота політичних експертів. Але якщо в Україні будуть вибори, то це матиме негативний вплив на медіасферу, тому що ситуація і так нестабільна – медіа дуже залежні у фінансовому плані. Рік буде важкий для медіасфери.
Help us be even more cool!
