Питання української мови і захисту національних меншин: нова точка біфуркації

Фото – колаж ІМІ

Впровадження європейських стандартів прав національних меншин в українське правове поле є обов’язковою умовою на шляху вступу України до ЄС. На жаль, цей процес не є безболісним, а тому, коли уряд вніс до Верховної Ради законопроєкт №10288 від 24.11.2023 (метою якого є “створення умов для належної реалізації прав і свобод осіб, які належать до національних меншин”), система гарантій прав нацменшин в Україні досягла певної “точки біфуркації”, яку найкраще характеризує таке питання: чи піде, зрештою, парламент на свідоме обмеження заходів захисту української мови задля задоволення вимог ЄС, чи того, як розробники законопроєкту розуміють ці вимоги?

Передумови євроінтеграційних змін в українському законодавстві про права національних меншин та корінних народів, а також рекомендації Венеційської комісії, які, по суті, визначають напрям таких змін, уже були предметом розгляду статті ІМІ. Водночас законодавець уперто відтягував ухвалення найсуперечливіших рекомендацій комісії, що стосуються питання мовного законодавства.

Венеційська комісія у висновку від 9 жовтня 2023 року, підготовленому на прохання голови Верховної Ради за результатами аналізу змін до Закону “Про національні меншини (спільноти) в Україні” (законопроєкт № 9610 від 13.08.2023), вчергове нагадала про необхідність внесення змін до законів “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, “Про медіа” та “Про освіту” згідно з попередньо наданими рекомендаціями до цих законів та закону про нацменшини. 

Водночас у тексті законопроєкту № 9610 містилася норма, що свідчила про намір законодавця таки ухвалити відповідні зміни законодавства на виконання рекомендацій комісії, а саме: пункт другий перехідних положень зобов’язував Кабінет Міністрів у шестимісячний строк підготувати та подати на розгляд проєкт закону, спрямований на врахування експертної оцінки Ради Європи та її органів щодо прав національних меншин (спільнот) в окремих сферах. 

Законопроєкт № 9610, ухвалений Верховною Радою 21 вересня 2023 року, вже 8 листопада 2023 року набув чинності як закон № 3389-IX, а разом з ним і відповідна норма пункту другого перехідних положень.

Саме тому Кабінет Міністрів 24 листопада 2023 року виступив ініціатором проєкту закону № 10288, який в українському інформаційному просторі отримав негативну оцінку, оскільки погіршує функціонування української мови в деяких сферах, а також є загрозою “реваншистських” змін до мовного законодавства. 

Вказаний проєкт пропонує такі ключові зміни в контексті наданих рекомендацій: 

• У сфері освіти: 

– В освітньому процесі гарантуватиметься право на використання мови національної меншини, якщо вона є однією з офіційних мов ЄС, у класах (групах) з навчанням відповідною мовою. Однак таке навчання має частково відбуватися державною мовою. 

– Представники нацменшин, мови яких є офіційними мовами ЄС, зможуть здобувати середню освіту в державних, комунальних чи корпоративних закладах повністю рідною для них мовою, за винятком навчальних предметів, пов’язаних з вивченням української мови, літератури, історії України та Захисту України, які обов’язково вивчатимуться українською. 

Обов’язкова відсоткова частка навчального часу державною мовою в процесі здобуття освіти мовою ЄС скасовуватиметься, але залишиться для тих нацменшин, які здобуватимуть освіту іншими мовами.

– Представники нацменшин, мови яких є офіційними мовами ЄС, якщо вони розпочали здобуття загальної середньої освіти рідною мовою до 1 вересня 2018 року (набуття чинності вимог щодо обов’язкової наявності державної мови в освітньому процесі для нацменшин) завершать здобуття освіти без таких вимог.

– Надається право вільного вибору мови навчання (серед переліку офіційних мов ЄС) у закладах вищої освіти приватної форми власності. Водночас українська мова вивчатиметься лише як окрема навчальна дисципліна.

• У сфері передвиборної агітації та реклами:

– У населених пунктах, де традиційно проживають нацменшини або становлять значну частину, допускатиметься поширення передвиборної агітації мовами таких нацменшин (у чинній редакції – дублювання мовами нацменшин).

– У населених пунктах, де традиційно проживають нацменшини або становлять значну частину, допускатиметься поширення реклами мовами таких нацменшин з дублюванням державною мовою (в чинній редакції – державною мовою з дублюванням мовами нацменшин). Дублювання не буде обов’язковим для найменувань товарів, торговельних марок та комерційних найменувань.

– В аудіальних та в аудіовізуальних медіа місцевої категорії рекламу можна буде розповсюджувати мовами нацменшин, тобто без обов'язкового дублювання державною мовою, але в разі аудіовізуальних медіа будуть обов’язковими субтитри українською мовою.

• У сфері медіа:

• Для телемовників, які транслюють мовами корінних народів та національних меншин, незалежно від територіальної категорії, встановлюватиметься знижена обов’язкова квота на українськомовний контент – 30 % загального обсягу контенту (в чинній редакції такі мовники підпадають під загальні квоти: 90 % для національних та регіональних мовників, а також 80 % для місцевих).
• Для радіомовників, які транслюють мовами корінних народів та національних меншин, також встановлюватиметься знижена обов’язкова квота на українськомовні  програми – 30 % загального обсягу таких програм (у чинній редакції загальна квота становить 90 % обсягу). Водночас “пісенна квота” залишатиметься без змін.
• Для телемовників та радіомовників, які транслюють мовами корінних народів і національних меншин, незалежно від територіальної категорії, загальна квота на державну мову та мову нацменшини в контенті становитиме не менш ніж 75% разом.
• Допускатиметься відсутність дублювання та озвучення в програмах, зокрема у фільмах, виконаних державною мовою, але в яких наявні твори, виступи чи виконання мовами корінних народів та нацменшин.

Водночас законотворці запропонували не застосовувати до офіційної мови держави-агресора або держави-окупанта нові положення у сфері медіа на період дії воєнного стану та протягом п’яти років із дня його скасування.

• У сфері видавничої справи: 

• Визначатимуться обов’язкові передумови для набуття розповсюджувачем видавничої продукції статусу “спеціалізованої книгарні, утвореної для реалізації прав національних меншин (спільнот)”: 

а) наявність асортименту видавничої продукції, створеної для задоволення культурних, мовних, історичних та інших потреб національних меншин (тут не йдеться буквально про видавничу продукцію мовою нацменшини);

б) частка представлення такої продукції становить не менш ніж 50 % назв книжкових видань, наявних у продажу;

в) у разі якщо книгорозповсюджувач реалізує продукцію через дві або більше книгарні, то кожна книгарня має відповідати зазначеним двом вимогам.

• У сфері захисту прав національних меншин: 

• Будь-яке село, селище місто, в якому, згідно з офіційною державною статистичною інформацією, за відповідні періоди безперервно проживають представники нацменшин протягом останніх 100 років, зараховуватиметься до “населеного пункту, в якому традиційно проживають особи, які належать до нацменшини”.
• У разі якщо представники нацменшин були депортовані, або постраждали від геноциду,  або залишили своє місце проживання в результаті чи з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, положення щодо безперервного проживання в населеному пункті не застосовуватиметься.
• Будь-яке село, селище місто, в якому, згідно з офіційною державною статистичною інформацією, представники нацменшин становлять понад 15 % загальної чисельності населення, зараховуватиметься до “населеного пункту, в якому особи, які належать до національної меншини (спільноти), становлять значну частину населення”.
• Захист права на використання мов національних меншин здійснюватиме уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який щорічно готуватиме звіт про стан дотримання законодавства у сфері захисту права на використання мов національних меншин.
• Крім переліку основних завдань Центру національних меншин, які були визначені ще законом № 3389-IX, проєкт додатково пропонує закріпити перелік функцій цього органу, який представлятиме інтереси нацменшин.

Загалом розробники законопроєкту врахували лише частину зауважень, наданих Венеційською комісією у своїх висновках до законів “Про національні меншини (спільноти) України”, “Про забезпечення функціонування української мови як державної” та “Про освіту”. Зокрема, в законопроєкті залишилася розкритикована Венеційкою норма про відстрочення на п'ять років після закінчення воєнного стану застосування гарантій для нацменшин стосовно російської мови. Але ця частина свідчить не так про намір уряду синхронізувати українське законодавство з правом ЄС, як про спробу врахувати інтереси тих країн ЄС, які найбільше зацікавлені в розширенні прав представників своїх націй на території України та які свого часу висловлювали “стурбованість” із приводу ухвалення нового українського мовного закону.

Водночас питання до проєкту №10288 від 24.11.2023 виникли не тільки в осіб та організацій, діяльність яких пов’язана із захистом української мови, але й у Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради, а також деяких народних депутатів, а тому є велика ймовірність, що вказаний законопроєкт, зрештою, буде доопрацьований.

Проблемами залишаються: фактичне прирівняння прав національних меншин та корінних народів (все ж є різниця, коли наявна окрема держава поза Україною, яка лобіює відповідну культуру, й коли такої немає); тиск ВК щодо мінімізації обмежень стосовно російської мови; відсутність якісного громадського обговорення тексту законопроєкту, яке мало б передувати його внесенню до парламенту. Зрештою, складається враження, що в разі схвалення таких законодавчих змін гарантії функціонування української мови будуть настільки розмитими, що ситуація видаватиметься мало не поверненням у часи до 2019 року.

Володимир Зеленчук, Роман Головенко